<<
>>

I. «Етногенез ранніх слов’ян»

Звернувшись до наукових наирацювань російських, польських, німецьких та деяких інших національних шкіл етногенезу ранніх слов’ян, ми побачимо, що переважна більшість науковців тих шкіл дотримуються думки про появу слов’янських племен, з яких пізніше повстали русичі (українці), на сучасних теренах національного етносу, тільки у V–VI століттях нової доби (нової ери).

Тобто історичні школи імперій, які здавна окуповували наші землі та поневолювали наш етнос, зводили історичний етногенез українців до звичайного чи то націонал–шовінізму, чи то націонал–фашизму.

Мої слова виважені, обдумані. Якби український народ (етнос) був зайдою на цій землі, прийшов тільки у V–VI столітті новітньої ери, то існуючі у XVI–XIX століттях імперії мали би «законне право» не тільки поневолити і асимілювати той народ, але й відселити (вигнати) його, як звичайного зайду.

Теорія етногенезу українського етносу розроблялася імперськими шовіністичними історичними школами наших поневолювачів ґрунтовно, навіки.

Переді мною стаття сучасного російського академіка Валентина Сєдова «Етногенез ранніх слов’ян». Академік Валентин Васильович Седов є «законодавцем моди» Російської Федерації щодо «етногенезу ранніх слов’ян».

Що цікаво, сучасний російський академік в потрактуванні етногенезу українського етносу недалеко відійшов від своїх царських та більшовицьких попередників. Головна теза тієї так званої теорії зберігається досі: український слов’янський етнос вважати прийшлим на свою землю.

Тобто стародавня культура «Кам’яної могили» (XXII–XV тисяч років до н. е.), культура «Мізинської стоянки» (XII тисяч років до н. е.), Трипільська (VII–III тисяч років до н. е.), скіфська (VII–III століття до н. е.) культури за твердженням цієї так званої теорії зовсім непричетні до українців. То все чуже, створене не нами, не нашими предками.

Отож, приглянемося до праці сучасного «законодавця російської моди» академіка Валентина Седова щодо «етногенезу ранніх слов’ян».

Цей виступ академіка на засіданні Президії РАН в листопаді 2002 року привезли мені із Санкт–Петербурга в 2004 році тамтешні українці. Людина, яка вручала доповідь В. В. Седова, розповіла, що на Президії Російської Академії Наук був особисто присутній тодішній Президент Російської Федерації В. В. Путін. Тому не дивно, що приїхавши напередодні виборів Президента України, восени 2004 року, аби вказати нам, кого обрати Президентом, шановний гість, виступаючи по українському телебаченні 28 жовтня 2004 року досить чітко заявив: «Головним моїм завданням є узгодження спільного бачення нашої минулої історії».

Запам’ятаймо! Нас хочуть привчити до думки, що ми тимчасові люди на своїй, Богом даній землі. Бо праця російського академіка В. В. Седова «Етногенез ранніх слов’ян» є однією із наріжних цеглин російської історичної споруди.

Звернімося безпосередньо до праці академіка. У відповіді на запитання академіка В. М. Кудрявцева, В. В. Седов прояснив свою позицію щодо походження східних слов’ян: «Я дотримуюся такого погляду, що початок слов’ян зв’язаний з центральноєвропейською культурною спільнотою, а походження індоєвропейців — це зовсім інше питання» [24, с. 603].

Тобто, українська спільнота, на думку В. В. Сєдова, немає нічого спільного з індоєвропейською, цілковито походячи від центральноєвропейської. Конкретно — є похідною нацією від німецьких і польських слов’янських племен. У самій доповіді В. В. Сєдов так і визначив: «З кінця IV ст. у Європі почалося різке похолодання. Особливо холодним було V століття, тоді спостерігалися найнижчі температури за останні 2000 років… Значні маси населення змушені були залишити Вісло–Одерський регіон—почалася “велика слов’янська міграція”.

Розселення слов’ян на широкій території призвело до подальшої культурної і діалектної диференціації. У південній частині ареалу пшевронської культури, там, де в етногенезі слов’ян брав участь кельтський субстрат, складається празько–корчакська культура. Починаючи з рубежу V–VI ст., її носії заселяють басейн верхньої і середньої Ельби на заході, Волинь і Прип’ятське полісся на сході» [24, с.

601].

Згідно з так званою теорією В. В. Сєдова, українці взагалі не мали свого національного кореня, а є відгалуженням «Вісло–Одерського кельтсько–слов’янського субстрату», тобто — сучасні українці походять від німців і поляків і вийшли з «Вісло–Одерської» землі на сучасні терени тільки в V–VI столітті новітньої ери.

Не сахайтеся, мої дорогі одноплемінники! Послухаємо російського академіка далі. Ми ніколи не зрозуміємо російського історика–патріота, поки не відгадаємо його головну ідею — мовчазний підтекст праці, у нашому разі — підтекст статті академіка В. В. Сєдова. Тому послухаємо його думку про походження сучасних «русских» — стару теорію, дещо затаскану, з «душком»:

«Відгалуженням венедської групи є й слов’яни, що залишили Вісленський регіон і оселилися в V–VI ст. у північній частині Східно–Європейської рівнини серед місцевого населення, що належало до балтської та фінно–угорської мовних груп. Почалася внутрішньорегіональна взаємодія прийшлого населення з аборигенами. Цей процес тривав кілька сторіч і завершився слов’янізацією балтів та фінських мешканців. До раннього середньовіччя в Псковсько–Ільменському краї належать культури псковських довгих курганів (кривичі псковські) і старожитності узменського типу (словени ільменські), у Полоцькому Подвійні та Смоленській Наддніпрянщині — тушемлинська культура (майбутні смоленсько–полоцькі кривичі), у межиріччі Волги та Клязьми — мерянська культура» [24, с. 602].

Все надзвичайно просто: прийшли на сучасні центральні території Російської держави слов’яни з Європи і «слов’янізували» місцевих балтів і фінів.

А звідси бажаний для Москви висновок: московські слов’яни мають цілковите право на «собирание земли русской». Вони нікого не загарбують, вони лише збирають докупи споріднені народи. Отак «Етногенез ранніх слов’ян» академіка В. В. Седова приводить російську владну еліту до звичайного націонал–шовінізму. І все тільки тому, що сучасний російський академік пропагує подібну вигадану ідею. Бо ще в середині XIX століття шановані російські антропологи та археологи, серед них граф О.

С. Уваров і професор А. П. Богданов, досить переконливо довели, що сучасні росіяни мають фінське походження.

Російська державна експедиція, очолювана графом О. С. Уваровим, впродовж 1851–1854 років розкопала у центральних районах сучасної Російської Федерації 7729 курганних поховань і не виявила жодного (!!!) слов’янського поховання.

Тільки вдумаймося: жод–но–го!!!

Однак сучасний російський академік, без найменшого докору совісті, відкриту графом О. С. Уваровим фінську (мерянську) культуру переписав на слов’янську. Збрехав і не почервонів. Як вам таке подобається? Бо у підсумковій праці О. С. Уварова «Меря и ее быт по курганным раскопкам» йдеться про фінське плем’я меря, яке мешкало на сучасних теренах центральної Московії з VIII до XVI століття: І період — VIII–XII століття, II період — XII–XVI століття.

Що цікаво, переривши всю землю московитів, археолог О. С. Уваров впродовж 1851–1854 років останків і самих могил слов’ян не знайшов. А другий російський професор, антрополог А. П. Богданов, працюючи одночасно та досліджуючи сотні викопаних скелетів із землі Московії, дійшов такої думки:

«Таким чином, Ярославська, Володимирська, Московська, Тверська, Вологодська, Рязанська, Нижегородська губернії — це місцевості з Мерянським населенням… Отже, і краніологія підтверджує добуте археологічним і лінгвістичним шляхом. Різниця лише в тому, що краніологічний тип, властивий… Мерянському населенню, поширюється на Південь і Південний Захід набагато далі — до Чернігівської та Київської губерній, а на П(івнічний) З(ахід) і З(ахід) веде до Мінська, Новгорода та Олонецької губернії» [35, с. 7].

Як бачимо, «Етногенез ранніх слов’ян» В. В. Седова повністю заперечується давніми дослідженнями російської археології та антропології.

Отож, маємо чергову російську фальшивку. Однак з нею мусимо рахуватися, тому що й деякі сучасні українські академіки й професори дотримуються «подібної точки зору» на походження українців. І це трапилося не сьогодні і не вчора, а триває уже триста років, тому що ще з тих часів існують спільні історичні школи, в яких ніколи не дозволяли вивчати етногенез українців як окремого, нічим не пов’язаного з московитами, народу. За подібні дослідження виганяли з університетів, позбавляли наукових звань та садовили до буцегарень.

Тільки з появою незалежної української держави з’явилася можливість глибокого аналітичного дослідження у цьому питанні. Тому автор пропонує читачам разом пройти наш, український, шлях розвитку від далекої Трипільської культури до Великого Київського князівства та переконатися, що нас, справді, таки позбавили нашого минулого.

Щасливої нам дороги!

<< | >>
Источник: В. Білінський. Україна — Русь.Історичне дослідження. 2013

Еще по теме I. «Етногенез ранніх слов’ян»:

  1. I. «Етногенез ранніх слов’ян»
  2. III. Трипільська доба українського народу